— Не знав, що гарні пісні з людини автоматично роблять гарного лектора з політики і вищої соціології, — каже журналіст Артем Лагутенко. Він принципово не пішов на лекцію Святослава Вакарчука «Незалежність. Дар чи випробування?». Зустріч з лідером гурту «Океан Ельзи» відбулася 22 серпня у київському Музеї історії України.

— Чому молодь не ходила на лекції Кахи Бендукідзе? Він був талановитим політиком і дуже розумною людиною, — продовжує Артем. — Та його не достатньо розрекламували і він не одягався, як Хенк Муді. Люди слухають лекцію про політику від музиканта з освітою фізика. Він зробив багато для духу незалежності як музикант, але не як депутат або лектор.

Святослав Вакарчук прийшов на лекцію одягнений класично — у білій сорочці, закачаній по лікті та чорних штанах. Став серед експонатів музею — позолочених хрестів, коштовно оздоблених Євангелія, чаш для причастя — потир та архієрейських жезлів. Каже, що не хоче сидіти на одному місці, тому ходитиме довкола столу з мікрофонами.

— Незалежність — це коли народ не може далі терпіти і розуміє, що потрібні зміни, — каже музикант. — Так, нестабільність погіршує добробут людей. Та коли людей доводять до ручки — будь-яка зміна на краще. Приблизно цю ж думку сформулював у преамбулі Декларації про незалежність США президент Томас Джефферсон. Він пояснив, чому 15 колоній хочуть бути незалежними, а не просто констатував факт. Щоб незалежність мала успіх, в громадянському суспільстві має існувати еліта. Люди, які знають, що робити далі — як, куди і навіщо йти. 1991 року в Україні цю умову не виконали. Були «шістдесятники», але насправді героїчних зусиль — було як крапля в морі. Неосвіченість та безвідповідальність еліти призвела до стратегічної помилки з самого початку. Почали будувати політичну націю і державу одночасно, а цього не потрібно було робити. Бо формуванням політичної нації займаються митці.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Святослав Вакарчук зіграє у кіно хірурга

На лекції Святослава Вакарчука сидить переважно молодь — жінки та чоловіки до 30 років. У першому ряду чоловік в окулярах з чорною оправою жує гумку. Назвався Олегом. Питає у Вакарчука про те, що робити у відносинах з Росією.

— Географію ми ніколи не змінимо. Нам не можна мріяти, що колись матимемо інших сусідів. Так було вчора, є сьогодні і буде завтра. Відповідно, потрібно вибудовувати свою прагматичну позицію. У міждержавній політиці емоцій не може бути. Наприклад, Китай не сприймає Тайвань як незалежну територію. Всі ці роки там існував дуже негативний політичний контекст — ворожий. Це їм не завадило останні 30 років мати прекрасні торговельні відносини. Це звучить як абсурд, але це означає, що вам для своєї країни потрібно сидіти з калькулятором і конституцією. Рахувати, що для країни буде краще.

— Через непрості історичні і географічні умови ми не можемо дозволити собі мати слабку армію. Українці приречені, як Південна Корея чи Ізраїль дбати про оборону країни. Тому важливо подолати корупцію в армії. Якщо її наслідки в інших сферах видно через два-три кроки, то в армії уже на першому кроці вона створює жахливу ситуацію, що може призвести до втрати незалежності. Думаю, що корупцію в армії слід прирівняти до національної зради або до таких злочинів, як вбивство.

На думку Святослава Вакарчука найбільш шанованою та високооплачуваною має стати професія вчителя.

— У нас така система освіти, що вчитель завжди правий. Це позбавляє дітей мотивації. Їх не вчать сперечатися та обстоювати власну точку зору. Зі школи вони виходять з думкою, що є начальник, який знає краще. Батькам також потрібно пояснювати своїм дітям, що найважливішою є їх власна свобода вибору. Дитині можна порадити, допомогти, але вибір за нею. Це формує дуже хорошу рису характеру. По собі знаю, мене дуже важко збити з дороги, яку я для себе обрав. Не думаю, що існує хтось, окрім мене самого і Господа Бога, хто зміг би змінити моє бажання робити або не робити чогось.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Святослав Вакарчук — український скарб» — Леонід Парфьонов

— Якщо у XVIII сторіччі інформація це і було знання, то сьогодні це не так. Є Google — інформація сьогодні коштує нуль. Не потрібно цим напихати голову, вчіть дітей аналізувати світ. Вони не мають завчати математичні формули, а розуміти, як користуватися математикою у повсякденному житті. Освіта має отримати практичну цінність. Навіщо вивчати сотні тисяч дат, не пояснюючи, навіщо вони потрібні. Ми знаємо, що 988 року Україна прийняла християнство, але чому саме візантійське і чи був інший вибір — цього учні не знають. Треба цілий урок говорити про це, а між іншим сказати дату.

— Уроки патріотичного виховання важливі. Але вони нічого не вирішать. Патріотизм не є ефемерним поняттям. Патріотизм — це не кохання. Країну люблять за щось, а не просто так. За родину, яка тебе виростила, за вулицю, якою ти ходив до школи, і яка виростила тебе освіченою людиною. За гроші, які не дешевшають кожного дня, за зарплату, за яку ти можеш собі купити якісні речі. Це все є патріотизм. За це люди боротимуться зі зброєю у руках.

— Скажу чесно, мене дратують зовнішні вияви патріотизму. Коли на початку 2014 року влади усіх міст почали фарбувати мости і паркани у жовто-блакитний колір — просто по іржавому. Я цього не зрозумів. Так, у вас душевний порив — це добре, але хоча б зніміть цю іржу і охайно пофарбуйте. А ще краще — відремонтуйте той міст. Це дасть значно більше, ніж жовто-блакитний колір на ньому.