Тут зібрані люди, завдяки яким слово «український» наповнюється перспективою, Ігор Панасов | Новини на Gazeta.ua

Якби нe булo твoрчиx дoсягнeнь, тo мoжнa булo б ввaжaти цe нe пoсидючим xaрaктeрoм. A тe, щo нa виxoді oтримуємo від Дoрнa, гoвoрить прo тe, щo він відчувaє і влoвлює xвилю. Мeтaннями від oднoгo стилю дo іншoгo.
Щo Ви xoтіли цією книгoю дoнeсти дo читaчa?
Книгa виниклa для суспільствa чи суспільствo дoзрілo дo тaкoї книги, бo пoтрeбує знaти прo свoїx гeрoїв?

Тaк з ниx вилaзить укрaїнськість. Лідeр гурту «Бумбoкс» Aндрій Xливнюк – людинa нoмeр oдин для мeнe у плaні пeрeдaчі пoeтичнoсті укрaїнськoгo мeлoсу. Щe 10 рoків тoму бaчив відeo, як в рoсійськoму Бaрнaулі вeличeзний зaл співaв йoгo рeчі укрaїнськoю слoвo в слoвo. Нaвіть кoли пишe тeксти рoсійськoю, вoни нагадують прозу Миколи Гоголя. Його хіти — це майже народні пісні у формі хіп-хопу, реггі, фанку. В цьому виражається сила нашого мистецтва, без якого я не уявляю цієї книги.
Бо вийшло не так, як хотів. Іван Дорн – діє не за правилами шоу-бізнесу. Або зміг піти з успішної групи, яка була на вершині своєї творчості. Неважливо, вийшло чи ні. Як правило, артисти випускають кліпи в будь-якому випадку. Гроші ж витратили. Я розумів, що енциклопедія може потрапити в руки будь-кого. Що дає нам саме він і чого не дає ніхто інший. Просто вирішив почати сольну кар’єру. Головне, чого я прагнув, показати унікальність характеру персонажу. Може зняти кліп і викинути його в кошик. Я уявляв собі читача людиною, яка цікавиться чимось більшим, ніж просто споживання і актуальні новини, які всіх хвилюють. Тому не писав під якимось певним фокусом. В тексті багато фактажу.
Ви музичний критик, написати про Давида Черкаського було особистим сентиментом?
Писав про Сергія Бабкіна, Івана Дорна, Євгена Філатова, Аллу Загайкевич, Енвера Ізмайлова. Розумів, що це книга, а не сайт, де можна виправити помилку чи переписати краще. Так, я узяв тих, про кого мені є, що сказати. Загалом мені випало писати про людей, чия творчість чимось важлива, актуальна, різнобарвна. Більше ні про кого, бо не брав на себе об’єм, який не міг потягнути.
Як Ви уявляли свого читача?
Ігор Панасов, шеф-редактор порталу Сultprostir.ua, долучився до створення Енциклопедії. Розповідає, як обирали героїв для книжки і чим вона особлива.
Героїв, про яких писали, обирали особисто?
Культурний простір від А до Я». На Форумі видавців у Львові презентують арт-енциклопедію «Ukraine. The best. До книжки увійшли життєписи 123 українських митців із різних сфер – музики, літератури, кіно, театру, арту, фотографії.
Не все вдається. Але Черкаський єдиний такий. Це не проблема митця, а того, що зараз не час для анімації. Тому є в енциклопедії. Хотів зробити «Пригоди капітана Врунгеля» у 3Д-форматі. Наша анімація не налічує десятку імен рівня Черкаського. Їх досягнення оцінюються у всій сукупності. Творив він в Україні і для неї. Зняти конкурентне кіно, яке дивитимуться, коштує дорого. Деякі діячі з енциклопедії зробили значний внесок протягом довгого періоду своєї творчості. Якщо пристойне ігровий фільм може вийти за рахунок хорошого сценарію і бюджету, то гарний мультфільм за ці ж кошти не зробиш. Якби було так, обрали б тих, хто найбільш активний останніми роками. Але анімація затратна. Забувати про них нерозумно.

Коли людина може померти, якщо не заплатити. Більше людей дізнаються про якесь явище. Виросли звідси. Це паралельні процеси. Єдине місце, де я розумію давання хабаря – це лікарня. Люди, які досягли чогось у своїй сфері гостріше і швидше відчувають те, що до широкої аудиторії долітає лише з часом. Наші політики виткані з тої ж тканини, що й ми. Самі люди не дозріли до цих речей, тому будь-які нововведення стають відкриттями. Митці віддають суспільству те, що в ньому є. Тоді починається резонанс. Ми не завжди розуміємо, що треба кидати сміття в урну, а не на землю, не треба давати хабарі. Так само і з владою. Все решта – це компроміси із совістю. Митці, таким чином, у своєму жанрі повідомляють людям, що саме відбувається в суспільстві. Талановитим людям дано сконцентрувати енергію і втілити її у творі мистецтва.
Обговорюють, що необхідно привезти на фронт. Багато робить як менеджер, допомагає культурній сфері розвиватися. Дістає гурт всю енергію звідси. Іван Малкович видав велику кількість літератури як нашої, так і унікально перекладеної зарубіжної. Незалежно від того, чи вмієш тримати зброю у руках, якщо знадобиться, підеш її захищати. «Кому вниз» – теж абсолютно наше, але з готичним присмаком. У 2014-му вийшов їх альбом на вірші Тараса Шевченка. Група Дахабраха – настільки українська, що через свої корені стаєш зрозумілою решті світу. Олег Скрипка знаходиться в новій фазі творчості. Як музикант їй ще треба працювати. Як завгодно можна ставитися до емоційних публічних висловлювань Руслани. А ілюстратора Владислава Єрка, якого видавництво активно запрошувало ілюструвати книжки, називали найкращим навіть Джоан Ролінг і Пауло Коельо. Через її пісню «1944» отримуємо важливий месседж. Але пісня «Без імені» – високохудожня, написана в контексті війни. Нам потрібен такий орієнтир, щоб решта підтягувалася до його рівня. Саша Кольцова інколи підбирає дивовижні слова, щоб передати важливе. За останні півроку співачка показує, як можна пережити історію народу як особисту. Джамала – це концентрація потужної енергії. Це дуже свіжий ракурс погляду на Шевченка. Передає в концентрованому вигляді українську пісню. Ніна Матвієнко – голос, без якого ми багато б втратили. Волонтер спілкується з військовим в зоні АТО. Звідси народжується відчуття сили у народу, яка не дозволить нікому її забрати. Дає слухачу важливу емоцію – розуміння, що тебе хтось захищає. Коли мільйони читають його дописи. Бо фолк загалом схожий всюди. Також, звісно, Юрій Андрухович. Зразу назву Святослава Вакарчука. Запускає творчі процеси, знаходить спонсорів, дає роботу людям, які заходять у культурне поле і лишаються надовго. Але вона дає важливий культурний зріз. Не здаватися, боротися як в особистому, так і суспільному. Його етно-фестиваль «Країна мрій» – надважливий. Те, що ти йдеш спокійно по вулиці, залежить від того, хто знаходиться на межі між життям і смертю. Його не могло бути в іншому місці. З’являється почуття відповідальності за батьківщину, землю. А та кількість виробленої нею енергії дає людям імпульс, примушує брати приклад.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Набрав у google «українська культура» і жахнувся, — Юрій Комельков

Ще два роки тому Євген Філатов міг би не потрапити до цієї книги. Бачимо очевидний підйом у музиці. Арт майже всюди, але не так явно. Навіть адекватна московська преса до війни визнавала, що українська поп музика йде на декілька кроків попереду російської. Бачимо реальні масштаби таланту цієї людини. У нас багато достойних академічних виконавців, поп, фолк, рок гуртів. Не дивно, що маємо 42 героя-музиканта у книжці. Воно має свою нішу. Музиці легше дійти до слухача, аніж іншим видам мистецтва. Почав створювати проекти для інших зірок — Джамали, Онуки, СанСея, Гапочки. Про кіно так не скажеш. А із здешевленням технологій ця дорога до слухача стає ще коротшою. Бо музика оточує нас всюди – у транспорті, кафе, на вулицях, у магазинах. Але сьогодні, коли його талант вийшов за власні межі.
З дитинства вбирав у себе культуру свого народу. Вийшло унікальне поєднання. А ще у 1990-і такого не могли уявити. Це людина, яка через свою музику показує, як можна вводити етніку в актуальний контекст світового мистецтва. Кримський татарин ріс в Узбекистані. Але подавав її не у традиційній формі, а віртуозно по-новому. Ізмайлов дав поштовх іншим музикантам творити щось подібне. Він проживає свою музику, бо це особиста історія. Зараз ми звикли до комбінацій фолку і електроніки, року.

Енергії багато. Ці процеси запущені, відбувається накопичення. У кіно відбуваються процеси, які в музиці вже очевидні, а тут ще ні. Питання лише у коштах і практиці. Це відбувається повільніше, ніж в музиці. А саме формування людей, які виростуть до видатних. Але багато режисерів активно реагують на події в країні. Може відбутися вибух, у найкращому сенсі слова, найближчі п’ять років.

Тут зібрані люди, завдяки яким слово «український» наповнюється силою, перспективою. А ця книжка – можливість дізнатися про них. Ми не висимо у повітрі. Дефіцит героїв в країні, в сторону яких є сенс дивитися, це не реальна проблема, а штучна. Адже ми не сконцентроване суспільство. Проглянувши цю книгу, має виникнути відчуття, що є грунт під ногами. Не проробили роботу з приділення уваги і збирання інформації про важливих людей. Найцінніше, що може дати ця книга, це стати аргументом на користь українського як висококласного, а не провінційного і низького.
Концепція книжки – розповідати лише про активно діючих митців. Після фотосесії він попросив подивитись знімки. Найсмішніша, на жаль, не увійшла. Колись робив для Esquire добірку правил життя Черкаського. Люблю те, що він зробив для мультиплікації. Найменше за всіх останніми роками при ділі Черкаський. Було багато цікавих цитат. Подобається його ставлення до світу. З Давидом Черкаським багато спілкувався як журналіст. Це було так легко та витончено сказано, що неможливо не закохатися. Реакція була такою — Як не фотографуй, все одно виходить старий єврей.
А чим особливий джазовий гітарист Енвер Ізмайлов?

Але у 2014-му з ним відбулась зміна, що дала йому енергію записати англомовний альбом. Це пов’язано з радянською ідеологією. Сприймалося лише те, що вироблялось в Москві. Починаємо нарешті відходити від цього. Орієнтуватися на західний ринок. Ментально. Тим не менше, він наш, і це дає йому реальну підпитку творити. Не дивно, що ми намагаємося звернути увагу на себе у таких стресових ситуаціях. А ми це приймали. Не люблю слово пострадянський. Культурна сфера була маргіналізована. Я був на одній закритій вечірці у Дорна. Потрібна подія. Такого раніше ніколи не траплялось. Зірки народжуються там, де їх відкривають. Ми, як країна, ще діти. Бо починав звідти і російськомовний. Коли воно зникне з ужитку, станемо справді незалежними. Я розумію, в якому контексті ми живемо. Нас вважали провінційними. Побачив там 20-30 музикантів, які викликають у мене повагу. Зібравши аншлаги у великих містах України, він зрозумів – контакт із слухачем є. Люди всі змістовні, енергійні, цілеспрямовані, націлені на розвиток. Поки не зрозуміємо, що маємо самі цінувати все краще, показувати іншим, не буде у нас зірок світового масштабу. До 2013-го ми перебували у стані сну. Лише таким же чином можемо створити критичну масу героїв, на яких суспільство реагуватиме, як на провідників ідей. Почалася робота, яка виправдовує нашу незалежність. Малюки, що не добре розуміють міць своїх рук і ніг. Було настільки комфортно там знаходитися, що не хотілось йти. Любов людей дає їм вагу і статус, які дозволяють підкорювати надалі світ. Ставилися споживацьки до всього. Незалежність ми завойовуємо лише зараз. Іван розповсюджує свою енергію далі. Ми ще насправді дуже молоді. Дорна спочатку в Москві сприймали як свого. Воно тягне назад.
Вас особисто потішило, що музикантів найбільше в книзі? Це об’єктивно, що музика попереду всіх напрямків?

Чого йому бракує? Найслабша ланка у нас, як визнають, – кіно.
Вам не прикро, що наше суспільство починає звертати увагу на своїх митців лише у кризових ситуаціях? Як-от Революція гідності, коли всі масово захопилися українським.

Які, на Вашу думку, герої, що виросли на цьому грунті, є найбільшим проривов у всіх шести сферах?
Чого більше було в цьому вчинку – характеру чи творчого пориву?