Пилип Іллєнко: Телебачення — це ключовий партнер кінобізнесу в сучасному світі

І нaм здaвaлoся, щo цe і є сeнс життя — щoсь кoмусь тaм нe дaти, щoб, нe дaй Бoг, xтoсь кудись прoліз. Для нaс тeлeбaчeння нe тільки мeдіaнoсій, який мoжe дeмoнструвaти фільми, цe щe і зaсіб мaсoвoї інфoрмaції, який мoжe пoпуляризувaти укрaїнськe кінo і дoпoмaгaти цьoму прoдукту пoтрaпляти дo глядaчa. Нaрoджeння нoвoї фoрми існувaння кінeмaтoгрaфa Ви віритe в тe, щo згoдoм мoжнa будe купувaти мoжливість дивитися в Інтeрнeті зa нeвeликі грoші? Є у нaс прoдaкшeни, який знімaли дoкудрaму для Рoсії, aлe, oчeвиднo, щo вoнa для Укрaїни нe підxoдить. Цим ми зaвдячуємo Тaркoвськoму, звичaйнo, aлe нe тільки. У тoму, щo ми нікoли нe xoтіли oб»єднaтися: вeликі з мaлeнькими, ті, щo знімaють сeріaли — з тими, щo знімaють арт-хаус; чиновники — з громадськими активістами, телеканали — з кінематографістами, Спілка кінематографістів — з іншими громадськими організаціями. Це якраз спроба знайти здоровий баланс між всіма інтересами. Є така думка, що цей законопроект буде вигідним для великих гравців ринку, а маленькі продакшени залишаться ні з чим… По-перше, до його розробки було залучено дуже широке коло людей, і в тому числі він обговорювався на всіх профільних громадських платформах: це і громадська рада при Держкіно, і спілка кінематографістів і реанімаційний пакет реформ, і Комітет ВРУ по культурі і духовності. Була у нас недавно проба пера у докудрамі, але в короткометражному форматі — «Олександр Довженко. Для того, щоб зрозуміти зміст нашої роботи, треба розуміти, що вона не відбувається у вакуумі, вона є коліщатком загальної системи. Вони прийшли не тільки в Україну, це пов»язано взагалі з їхньою експансією, вони різко вийшли на багато нових ринків. Ми маємо володіти всіма технологіями, вміти жити в сучасному світі, який є дуже динамічним. Я маю на увазі потенційний розмір ринку. До, власне кажучи, художніх засобів, які значно ширші, ніж зазвичай у телевізійного продукту. І третє, що я хотів би відмітити, це консолідація представників кіноіндустрії, співпраця з представниками інших дотичних галузей, яка дозволила впритул підійти до важливих законодавчих реформ у галузі. Звичайно є… По-перше, він завжди був. Це велика ілюзія, що кіно — це не розвага Тобто, повинно бути розважальним? Бо якраз формат докудрами дуже часто буває ідеологічно навантажений тому, що це, як правило, стосується якихось історичних подій або дуже часто — якихось історичних персонажів. Пилип Іллєнко та режисер Михайло Іллєнко на Канському міжнародному кінофестивалі (2013 р.), де вони представляли проект «Толока». Це продовжують називати серіалами, але це кіноромани, які дуже сильно відрізняється від того, що йде по ефірному телебаченню у вигляді серіалів. Порівняно з іншими країнами Європи — достатній. Це — креативний продукт. Наприклад, те, що я оцінюю як позитивну ключову річ, яка вплинула на розвиток кіногалузі за останні півтора роки, скільки я її очолюю — це налагодження співпраці з українським телебаченням. Фото: mediananny.com Він, мабуть, не дуже специфічний у порівнянні з іншими бізнесами, коли потрібне просування продукту? Пилип Іллєнко з режисером Олександром Ітигіловим на зйомках фільму «Казка старого мельника». Це приємно. Питання завжди було знайти з ним правильну комунікацію, повернути його до сучасних кінозалів. Тому нiде в свiтi нікому ще не вдалося продукувати виключно шедеври чи виключно блокбастери. Але, в принципі, функцію охорони громадського порядку і захисту приватної власності має виконувати держава, вона для того і існує. Так, були науково-пізнавальні фільми, просвітницькі, інші… І який в них шанс дійти до глядача? Фото: procherk.info Подобається, як працює «Ліра» (київський кінотеатр, де показують тільки українське кіно)? Звичайно, там є певні проблеми, але вони потроху вдосконалюються. Але це не значить, що свідомо треба робити так, як ніхто ще не робив. Більшість з них особливо не цікавляться документальним кіно. Якщо б у нас була б хоч якась можливість ефективно монетизувати перегляд контенту в мережі, то в принципі, при такій фінансовій і матеріальній невибагливості при створенні, це цілком могло вже бути якимись ринковими речами. В цьому розумінні весь фільм — атракціон, а в кожному плані, кожній сцені має бути свій атракціон. Раніше такого майданчику не було. Там немає речей, які грали би виключно на руку великим гравцям. Саме вона має захищати право власності, в тому числі права інтелектуальної власності в мережі. Мій батько вживав такий термін, як «атракціон». Не виконання замовлень для інших країн, а виробництво власного продукту від ідеї, сценарію, теми до показу фільму з українськими акторами в головних ролях. Держава має втрутитися в цей процес? Мені подобається, що вона взагалі працює. В більшості випадків це було на боці російських каналів чи російських продюсерів. Ніхто не любить ризикувати, особливо ніхто не любить ризикувати своїми грошима. А в результаті це все — буря у стакані. Хіба кіно коли-небудь не було розвагою? І так чи інакше з якихось причин, які можуть не залежати від самого коліщатка, іноді воно попадає на якусь передачу, де воно крутиться вхолосту, а іноді — на передачу, де його хтось починає крутити зі своєю метою. А це має здійснювати держава на підставі зрозумілих прозорих норм для того, щоб навіть маленький правовласник теж почував себе захищеним. Якщо і цікавляться, для них це такий сегмент, який тільки починає шлях в їхньому ефірі. Якщо у вас нема новаторства у творі, то він не є хорошим твором мистецтва. Але це можна виправити, досвід приходить дуже швидко. І це треба пояснити всім молодим митцям, які думають, що хороше кіно знімається повільними довгими кадрами, де нічого не відбувається. А зараз ми маємо все це надолужувати, входити у сучасні контексти і процеси. Але оскільки значна частина російського контенту як раз i була пропагандистською, таким чином ми суттєво очистили свій інформаційний простір від присутності іноземного продукту. Кожен фільм, кожен серiал — це як стартап, який дуже суб»єктивний, який залежить від емоційної оцінки його результату. Просто бізнес інертний. Якщо ми грошима будемо готові підтримувати україномовний серіал на українську тематику і компенсуємо каналу чи виробнику певні ризики, які він несе у зв»язку з тим, що це дорого, цей напрямок буде розвиватися. У мистецтві дуже важливо — це розуміння, відчуття правильного співвідношення у творі традицій і новаторства, от і все. Це велика ілюзія, що кіно — це не розвага. А в нас є такі «дзвінки»? Тому що дуже часто цей глядач, який має певні смаки, має гроші, просто не звик ходити в кінотеатри. Декілька знайомих моїх акторів, з якими я знаюся вже багато років, нарешті стали зірками. Телебачення — це ключовий партнер кінобізнесу в усьому світі, не зважаючи на те, що починають розвиватися різні інші медіа, такі як Інтернет, наприклад. Другий позитивний момент, який я хочу відмітити, це радикальні кроки з обмеження пропагандистського російського контенту. Для нього це вже незвична форма соціального дозвілля. Документалістика тільки починає шлях в ефірі А що зараз відбувається з документальним кіно? Що треба, щоб цей ринок з»явився? Розмовляла Олена Гладських Автор: Пилип Іллєнко Бо до того вони знімалися в епізодах серіалів або українських фільмів, що, на жаль, не виходили на широкі екрани. Але ж були такі фільми, як «Леонардо»… Звичайно, якщо телебачення і підходить до документалістики, то це має бути докудрама або якийсь фільм-розслідування про якихось екстрасенсів, містика якась. Це реальна підтримка українського телебачення і початок конструктивної дискусії і прикладів конструктивної співпраці у різних форматах. Якщо буде локальний серіальний продукт, що для цього вже готово і чи є якісь провальні сектора? Тобто якщо у тебе є ресурси, можливості, ти можеш захищати їх самостійно… Це як охорона громадського порядку. Має бути купівельна спроможність населення. Ми випали з сучасних трендів — як технологічних, так і естетичних. Пилип Іллєнко, голова Державного агентства України з питань кіно: «Мій батько вживав такий термін, як «атракціон». Звісно, нема грошей таких великих, немає досвіду, але воно вже працює, воно вже є. Пилипе, як ви оцiнюєте роботу ваших попередників, тобто як працювало Держкiно з 2011 року, коли можна казати, що Держкiно дійсно працювало? Певною мірою і навколишня ситуація так чи інакше підказує якісь кроки: йде розвиток в цілому системи, індустрії, країни. І третє, це очевидно, що має бути приведений до цивілізованих норм і правил гри простір Інтернету в плані захисту майнових прав інтелектуальної власності. Це зараз дуже популярний формат. Фото: Віталій Головін Яка кінцева мета цього? Він дуже специфічний, тому що це креативна індустрія, а не просто просування молока чи газованої солодкої води. А хто у нас докудраму знімає? Але там є ще частина, яка була на іншій стороні: тобто вигадати ідею, зрозуміти, як цю ідею сформулювати в певну об»єктивну форму для певної аудиторії і т. Це фактично народження нової форми існування кінематографа, коли ти не обмежений хронометражем так, як обмежений у прокатному кіно. Це призвело до того, що галузь в певний момент стала повністю маргіналізованою. Але зараз дуже активно почали пробувати це робити самостійно. Дасть можливість рости рекламному ринку. На сьогоднішній день документальне кіно — будемо називати його «неігрове» — має настільки величезне розмаїття форматів, жанрів, що про нього вже годі говорити «документальне кіно». Не може бути окремо кінематографа і окремо іншої економіки. Очевидно, що ще не повністю. Відсутність достатнього досвіду продюсування власних фільмів і серіалів. Так. В цьому розумінні весь фільм — атракціон, а в кожному плані, кожній сцені має бути свій атракціон». Тому на ці проекти приходять знімати відомі кіношні режисери, у цих фільмах грають відомі актори. Є групи, що зацікавлені у цьому напрямку? Але кіно в першу чергу — це атракціон, це балаган. Тобто їх почали впізнавати на вулиці. А якщо наслідувати його формалістично, то дуже часто виходить сучасне артхаусне кіно. І треба робити модним, стильним похід саме на українське кіно в кінотеатр, і не тільки на українське. Добре бути десятим, двадцятим, коли вже схема відпрацьована, вже зрозуміло, що як працює, що й як робити, який потенційний результат. Звичайно, але треба наводити порядок. Там за рік обладнання нове з»явилося, трошки вже формати вляглися і з»являється стабільна аудиторія. На жаль, ще російською мовою. Наприклад, можна обгороджувати колючим дротом свій балкон і підводити туди 220В електрики, розсипати бите скло, заводити 10 ротвейлерів, 62 броньовані двері, 53 сигналізації і спати з мисливською рушницею. Не з усім, що вони робили, я погоджуюся. І цей стереотип, соціальний архетип треба модифікувати. А є й інші формати — наприклад, є реконструкція, є докудрама. Не треба до цього ставитися як до чогось ганебного. В чому була проблема українського кіно раніше, та й зараз є? Але так само, якщо у вас нема в ньому традицій, тоді це теж буде «чорт зна що». Це лише один із жанрів. Так, очевидно тоді тебе ніхто не пограбує. Я не погоджуюсь із тим, що Держкіно не працювало до 2011 року.